Квітневий вернісаж

 Мальовничий світ квітучого серця Катерини Ткаченко.

«…Аж так любо буває –Правда життя проростає,Вона з крові та плоті росте,Рука правди змінює все…» 

 …Вона стає над суєтним простором, наче має за спиною пару білих крил. Кожний подих світу дарує радість, і по-своєму особливо вона малює світанок, насичуючи кожен його колір. Світ прокидається разом із нею, а вона й сама є його частиною. Прикрашаючи себе й простір, вона намагається поєднати в єдиному орнаменті символи цього світу, для того щоб хоча б на мить досягти гармонії. Вона співає фарбами про красу, захищає її, втілюючи на довгий час такою, якою вона є. І хочеться їй відобразити чиюсь радість, чиїсь емоції, щоб належно сплести ці візерунки.

…Моє перше особисте знайомство з Катериною Ткаченко відбулося восени 2010 року на одному з творчих вечорів у нашому місті. Тоді Катерина прочитала два вірші українською мовою. Вразив до глибини душі її образ: погляд удаль, в непроглядний за стінами горизонт, живе слово з вуст, вірші, що торкаються душі, наче зіткані з нервів…

Катерина – з тих людей, яких називають «вільними художниками». Вільна саме тому, що у своїх картинах вона втілює своє бачення світу та безперервного руху його складових. І, можливо, бажання хоча б у намальованому зробити світ трошки кращим та гармонічнішим. Зробити так, щоб художні образи, втілені нею, розцвіли і в очах інших людей.

Ткаченко Катерина В’ячеславівна.

Народилась у Харкові 23 жовтня 1980 року.

Закінчила Харківське художнє училище у 2002 році.

Випускниця Харківської Академії дизайну та мистецтв,

Спеціалізація – монументальний живопис, учениця В.М. Гонтаріва.

Член Молодіжної Спілки Художників України.

Творчій шлях:

 2006 рік:

Нон-Стоп Медіа, Муніципальна галерея;

 2007 рік:

квітень – спільна виставка в галереї «Маестро»;

липень – спільна виставка Майстерні Гонтаріва в Будинку вчених;

жовтень – спільна виставка Майстерні Гонтаріва в галереї АВЕК;

 2008 рік:

Всеукраїнське бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення»;

березень –персональна виставка в галереї «Маестро»;

травень – Гоголь-фест (Київ);

вересень – персональна виставка в Київському гуманітарному ліцеї;

жовтень – виставка в галереї «36» (Київ);

жовтень – виставка групи «МеЖа» в Будинку актора (фестиваль «Небо»);

 2009 рік:

квітень – персональна виставка «Квітень» в галереї «Академія»;

травень – персональна виставка в Будинку народної творчості;

жовтень –Гагарін-фест (Харків);

 2010 рік:

січень – виставка групи «МеЖа», галерея «Академія»;

березень – персональна виставка в галереї «Маестро», м. Харків;

квітень – Міжнародний молодіжний фестиваль проектів «Нон-Стоп Медіа V», Єрмілов-Центр, Харків, лауреат у номінації «Вибір галереї VOVATANYA»;

липень – виставка групи «МеЖа», Художній музей;

 2011 рік:

Розпис у Літературному музеї для виставки «Г.С. Сковорода – мандрівка за щастям»;

березень – спільна виставка в галереї АВЕК; 

березень-квітень – персональна виставка «Сни квітневого лісу» в галереї «Вернісаж»…

 …І ще багато чого буде й очікується…

 «Вікно до весни».

 «…Неможливо перестати бути собою,

немає права перестати.

Дерево – є життя, квіти – є творчість.

Мистецтво – то квіти серця…»

 Головним елементом картин, намальованих Катериною Ткаченко, майже завжди є квіти та рослини. Вони обов’язково поєднуються з людською плоттю. Одна з перших картин цього циклу називається «Квіти серця». Серце на ньому присутнє у якості коріння, з якого проростає те саме Прекрасне. Живе, добре серце здатне наситити людину любов’ю. А саме любов живе у її творіннях. Та сама любов, що розквітає кожної весни – такої природної, оголеної весни, що не залежить від справжньої пори року та взагалі від погоди за вікном.

 «Вікно до весни» – намальований вид з вікна. За словами Катерини, картина малювалася з реальності – це старий будинок її дитинства. Мені він, до речі, нагадав будинки, що знаходяться у безвісних куточках центру Харкова. Ми бачимо тут глибоку далечінь, квітучі дерева, інші будинки, пагорби та ліс на горизонті… Картина виглядає об’ємною, хоча ніяких сучасних тривимірних технологій при її створенні застосовано не було. Справжнє творіння й так має виглядати як реальність.

Із сірого буття посеред стін та скла так і хочеться понестися туди, до весни. Катерина так і зробила. І якщо світло не згасне у цьому вікні, це означає, що бажання не пропало, і все можна привести до ладу. А якщо жити без весни, це вже виходить життя всупереч собі справжньому. Хоча воно й без сумнівів та прикростей, але й безвихідне водночас. Тоді воно буде мати в собі примарне оточення й примарну самотність. Людина буде дихати лише димом своїх ілюзій, а підійти до когось або підпустити до себе не зможе. Течія понесе багряною ниткою за суспільним потоком, і вже ніхто не дізнається, що там за життя насправді. «…Бо що ти маєш, чого не отримав, і що твоє життя, як не та трава, і всяка слава людини – наче цвіт травяний…»

Але «Квітуча рука правди життя» відкрила двері, і вільна душа помчалася у творчій світ. На однойменній картині рука, що тримає квітку, також росте із землі поряд з іншими квітами. Фон картини – чорний. Можливо, це тому, що прекрасне може пробитися навіть із темряви, або тому, що воно народжується у нічний час і чекає свого світанку? От і я вагаюся з відповіддю.

Ніч на картинах теж, до речі, квітуча. Тільки зараз квіти зашифровують у собі ціле місто! Виходить така своєрідна мапа, де чорний колір дуже м’яко переплітається з червоним та блакитним. Червоним зображено бурхливе місто, а блакитним – спокійне тихе село. І ось вже інша картина, під назвою «День». Тут присутнє теж саме, що й у «Ночі», але вже на біло-кремовому фоні. Квіти з чорних стали кольоровими – життя прокинулося. Ще одна картина з містом-квіткою – блакитного кольору і нагадує зимовий пейзаж, коли усе поступово завмирає. На картині напис: «…І маємо час та простір, і наші квіти – Його квіти, наші життя – Його життя…» Хто цей загадковий Він, як його назвати – Бог? Хранитель? Майстер? Одне ясно: завдяки Ньому прекрасне, напевно, стає можливим бути створеним людьми.

У продовженні концепції – картина під назвою «Місто серця». Серце поєднано з елементами життя, судини проходять крізь будівлі, пам’ятники, дерева. Отже серце, хоча і є корінням, але й у собі має те, що насичує і насичуватиме у зовнішньому світі. І це також зрозуміло: зображення, створені Катериною передають не стільки те, що оточує нас, скільки внутрішній світ.

Неможливо не згадати й про «Щоденник дерева» та «Квітень», оформлені в українському стилі. Взагалі, багато своїх картин Катерина присвячує українській темі. Ось, наприклад, пейзаж «Озеро», або пейзажі, якими оформлений музей Григорія Сковороди. Так ось, ці картини структурні та складаються з декількох частин. На одній зображені квіти та дерева, а на іншій – вродлива дівчина. Портрет цей дуже виразний, погляд у дівчини глибокий, а використання традиційно українських червоного, чорного та білого кольорів посеред квітучих рослин підкреслює романтичність її світу.

Ту саму ж дівчину ми бачимо на триптиху «Ніч», до якого входить й вищезгадана «Квітуча рука правди життя». Головна героїня цього полотна засинає посеред квітів, вкутана блакитним маревом… Хтось каже, що це автопортрети Катерини Ткаченко, але сама вона лише всміхається й говорить, що необов’язково малювати саму себе – важливо лише відчути сутність того, що намагаєшся передати фарбами. А я від себе додам, що найскладніше в портрети, мабуть, передати погляд. Бо, як кажуть, очі – це дзеркало душі.

 «Люди та квіти».

 Люди цвітуть, а квіти оживають. Саме так можна одним висловом описати тематичну виставку Катерини «Сни квітневого лісу», що відкрилася за підтримки приватної галереї «VOVATANYA» у Харківському Вернісажі 2 березня цього року і триватиме до 3 квітня. Окрема одноденна (точніше, «одновечірня») виставка на цю ж тему відбулася 4 березня й у галереї «АВЕК», де роботи Катерини були представлені серед картин інших молодих харківських художників.

За словами самої Катерини, «Сни…» є продовженням концепції «Квітень», виставка якої була організована два роки тому. На відкритті виставки вона сказала декілька слів щодо своїх нових робіт:

 «…Власне, я відчуваю деякий зв’язок між тим, що відбувається у житті і між тим, що я роблю у своїй творчості. Цей місяць квітень – пора, коли все розцвітає, коли відроджується життя – будується на взаємодії кольорів. «Сни квітневого лісу» стануть новим етапом, своєрідним продовженням того «Квітня». Спочатку була думка зробити Сад, але потім я відмовилася від цієї ідеї, перейшла, так би мовити, від саду до лісу…

Але сутність полягає в тому, що тут зображено природний простір, у якому є квіти, дерева, взагалі Природа, як вона є. Ця Природа містить у собі мудрість світу… Я вважаю, що вона дуже мудра за своєю сутністю, тому що Природа постає перед нами такою, яка вона й була створена, і не вигадує для себе нічого зайвого. За допомогою Природи ми можемо пізнавати Всесвіт… І ось, взаємозв’язок Всесвіту через певну суть Природи та поєднання її з людською особистістю я й намагалася відобразити у цьому проекті.

У мене є роботи, що я називаю «мапами». Це своєрідна мапа простору. Є роботи, що йменуються «День», «Ніч», вони наче прогулянка цим простором квітневого лісу…»

 Згадані Катериною «мапи» – це ті самі міста посеред квітів, що я вже описував. Окрім того, тут є також красиві зображення птахів, що летять над зимовим лісом або посеред весняного саду, є картина під назвою «Коріння», що нагадує невидимий ткацький станок, виробляючий своєрідний килим, що росте вгору, вкриває простір та оплітається квітами. До речі, тягнеться він до світла, роль якого виконує люстра, підвішена на стіні. Є тут і зображення Чоловіка та Жінки (це також продовження квітучих картин), є й зображення, що поєднують у собі людське тіло та плоть рослини («Яблуня», «Ніч. Очікування», «Ніч. Друга жінка»). З цього приводу Катерина якось сказала:

 «…Означає дерево також  і жіноче начало; живлення, притулок, захист і підтримку, що надаються  Землею. Занурене корінням в надра землі, стикаючись з водами в її центрі, дерево зростає в світі Часу, нарощуючи кільця як показник свого віку, а гілки його досягають небес і вічності…»

 Людська сутність втілена у портретних зображеннях, що намалювала Катерина. Ці картини частково були показані у галереї «АВЕК». Саме вони входили до концепції старого «Квітня», наче відгукуючись з минулого. Але те, що присутнє на них, минулим аж ніяк не назвеш. Ось, наприклад, «Люди і квіти» показує людей, що недбайливо, а то й ворожо ставляться до квітів, до Прекрасного, й руйнують світ гармонії. Тут же й квіти у людській подобі – картина «Недобрі були» – злісні росянка та Венерина мухоловка, що оплетені будяками. З ними ніхто не бажає знатися. Так і у людей: лише з відкритим серцем та поглядами можна знайти своїх однодумців. Також у цьому циклі представлені картини «Оголена Весна», «Троянди» та «Червоні квіти».

Чотири роки тому Катерина розпочала у своїй творчості концепцію під назвою «Жінка», що включає в себе жіночі портрети, у тому числі й автопортрети художниці. Емоції героїнь передають нам такі картини, як «Сонячна» (жіноче обличчя, закрите маленьким Сонцем – своєрідне бачення радості світла), «Кохання» (молода дівчина та її Янгол-охоронець), «Пурпурові вітрила» (Ассоль та її рожеві мрії), «Жінка та годинник» (час спливає та проецирується на обличчя), «Янголи за вікном» (янголи по драбинці спускаються зі світлих небес до темного життя), «Сновидіння» (дівчинка у примарному польоті уві сні) та ще картинах на побутову тематику. І навіть «Тінь», що відбивається на білій стіні, виглядає, як жива.

Окремо варто виділити три картини, що сприймаються як одне ціле. Це «Smile #1», «Words» та «Smile #2». Вони біла, рожева та жовта відповідно. І настрої героїнь цих полотен відповідно сумно-зимовий, мрійно-весняний та засмучено-осінній. Не вистачає, на мою думку, ще усміхнено-літнього, але його тут немає, мабуть, тому, що хочеться якнайдовше жити весною.

Також є одна з найменших картин, але її зміст більш ніж зрозумілий. Вона називається «Двоє». Дві руки, чоловіча та жіноча, тримають одна одну серед живого весняного цвіту. Торкніться так само один одного – і ви відчуєте тепло та добро свого ближнього…

 «З видимого пізнавай невидиме!»

 У 2010 році Катерина Ткаченко займалася оформленням нової постійної експозиції, присвяченій Григорію Сковороді, що розташувалася у Харківському Літературному музеї і відкрилася 13 січня 2011 року. Як я вже колись зазначав у своїй статті «Філософія людської долі», тематичне оформлення цього музею зможе налаштувати відвідувача на сприйняття філософії Григорія Сковороди, визначення змісту та значення експонатів через різноманітні символи, розписи та художні образи.

Сама концепція оформлення поділяє музей на декілька кімнат, або Світів. Перший з них – це Сад філософів. Його інтер’єр неначе поглинає нас своїми спокійними хвилями роздумів до філософії, це наче народження нових думок. На стінах зображені українські міста і села у зимовому вбранні. Поряд знаходяться побудовані храми та ростуть дерева… Тут янголи оберігають новонароджене людське життя… Посеред кімнати – дерево знань, на якому замість листя «ростуть» вислови Григорія Савича. Барви створюють неповторну атмосферу Мислення. Загальний фон кімнати є сумішшю різних відтінків фіолетового, рожевого та білого кольорів. Вони непомітно переходять один в одного, не контрастують, створюють цілісну картину. І тому дуже м’яко і гармонійно сприймаєш цей, поки що новий для себе, світ.

Другий – це Суєтний світ. Розташований він прямо у коридорі музею і показує нам політ філософської думки у зображеннях. Художні образи втілюють у собі мудрі слова Митця. Тут і тварини, і птахи, і людське серце на гілках, і навіть годинниковий механізм. Особливо помітний серед інших колаж з написом: «Кожен є той, чиє серце в ньому: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра…». На протилежній стіні – зображення корабля, мабуть, того самого, на якому «мудрі люди плавають, вивчаючи для свого пожитку нещастя інших і позираючи на них згори, як гомерівські боги…».

Третій світ – Харківський колегіум. У зображеннях тут знову присутній український дух, знову є українські міста і села, але вже в теплу пору року. Інтер’єр оформлений у вигляді навчальної кімнати і надихає на пізнання. Навіть є якесь фантасмагоричне дерево, кожну з гілок якого вінчають очі, а на вершині, над запаленим вогнем, розташований таємничий символ Всевидячого Ока Всесвіту. Цей давній символ означає посвяченість у таємниці світу, можливості його глибшого пізнання та перетворення себе разом із ним. Око Всесвіту, до речі, присутнє й на картині «Щоденник дерева» (з циклу «Квітень»).

Четвертий світ – Слобожанський простір. Він демонструє нам світ тодішньої літератури та мистецтва. Гармонія цього світу відображена на картинах у цій кімнаті, насамперед, у великому триптиху, де Філософ знаходиться в оточенні простих людей, і навіть святі мають такий самий вигляд, як і у простих людей. Бо людина створена за Божою подобою, вона має розвиватися розумово, духовно, морально.

Ще одна кімната – із зоряним небом на стелі. На стіні ми бачимо портрет Сковороди. Митець стоїть на пагорбі, а в руках тримає флейту. А десь в далині, його Янгол повторює ті ж самі рухи на хмарі… Зоряне небо – це наче втілення Вічності, тієї безкінечно та неосяжної! І, нарешті, п’ятий світ – це Сад Божественних пісень. В уявленні Сковороди це був Райський сад, з якого походить і до якого вертається душа. Це найсвітліша кімната в усій експозиції. Стіні пофарбовані у блакитний колір з білими хмарами. Квіти такі легкі та ніжні, наче не намальовані, а справжні. Тут є справжня неземна атмосфера, тут відчуваєш подих небес!

До шедеврів, що Катерина присвятила Григорію Савичу, можна додати такий його вислів: «Фарби на картині кожен бачить, але щоб побачити малюнок і живопис, потрібне друге око…» По-іншому не буває. Потрібно зрозуміти, побачити, відчути, як художниця торкається світу філософії та перекладає його візуально.

 «Відчуття хреста».

 Релігія і духовність посідають визначне місце у творчості Катерини. У людини, що хоч раз в житті торкалася святині, не може бути іншого ставлення до цього. А вона, до речі, займалася розписом храму у місті Гути, що у Харківській області. Як митець, що сумлінно ставиться до своєї роботи, вона розуміла, що зображення святих потребують неабиякої відповідальності при їхньому створенні. Бо одна справа – це відображати внутрішній та зовнішній суєтний світ, а зовсім інша – показати неземне, те, що знаходиться поза межами звичайного розуміння. Це відповідальність, перш за все, перед Богом, нашим Творцем та Хранителем. На душі стає трепетно, і у цю мить розумієш, що людина – це лише маленька часточка великого, створеного Богом-Майстром, Всесвіту. Власне трактування образів тут відходить на другий план, це вже особиста справа кожного. А от у подібному випадку фактично треба якомога ясніше передати божественність та надреальну сутність святих, що за свого життя були віддані справі донесення Слова Божого до людей на цій землі.

У своєму коментарі до циклу «Квітень» Катерина навіть відзначила, що «…Святе Письмо говорить: нехай радіють всі дерева, нехай хвалять Господа квіти, величають ім’я його!..» Свою картину «Сад Господа» вона підписала такими словами: «…І немає ні вчора, ані завтра – існує тільки той день, в якому ти живеш. І всі ми, люди… Наче той сад, де сам Господь гуляв…»

Так само вона, озираючись на людську свідомість та християнську мораль, продовжує розкривати свою улюблену тему дерева та квітів:

 «…В дереві втілюється народження і зростання, в’янення і смерть.  Дерево уособлює повну проявленість; поєднання небес, землі і води. Бо кожна людина – наче те дерево. Кожен може бути лише собою, і не може людина приймати на себе те, чого не дано від Неба та від Бога…»

 Тісний зв’язок віри та людини ми можемо бачити й у картині «Відчуття хреста». Посеред хмар ростуть ті ж самі, вже знайомі нам дерева і квіти, посеред полотна – образ Янгола (у людській подобі), що тримає квітку у правій руці. Цей Янгол – та молода вродлива дівчина. На її тілі зображено великий хрест. Але цей хрест непростий – він відображає внутрішній світ дівчини. Ми бачимо живе людське серце, що за допомогою артерій та вен поєдналося у єдине ціле з хрестом, що, за ствердженням Катерини, напевно, зроблений із дерева пізнання Добра і Зла. Це Пізнання та Духовність, що живуть у нас та постійно насичують наш внутрішній світ зсередини, проходячи крізь серце. А серце, як вже було сказано вище, – це своєрідний корінь життя, з нього проростають найдивніші квіти. Даруючи їх іншим людям, наче освічуєшся у любові до навколишнього світу.

 «…То ж і я дерево, що може рости завдяки Господові,  Він дав мені моє життя. То ж,  і я можу  зростати квіти.  А в цьому і є радість, вічне свято життя…» 

 «А в моєму внутрішньому світі добра погода!»

 Внутрішній світ митця майже незалежний від зовнішнього оточення. Суєтний світ, с точки зору творчої люди, існує для натхнення, спостереження, для спілкування і насичення пізнанням його суті. А от власні потаємні думки вона часто й не розкриває, та й навіщо це робити? Наприклад, про що розмірковує художник, дивлячись на все навколо? Можливо, творча людина є втіленням образу «Відкрите обличчя, але прикриті думки»? Принаймні, це звучить логічно. Так вже склалося, що у сучасному світі дуже важко досягнути якоїсь вершини, але дуже легко втратити своє обличчя. Митець не повинен перестати бути самим собою. Катерина Ткаченко, як би висловлюючи свою думку з цього приводу, дуже виразно відобразила це на картині «Суспільство», де люди, начебто й гарні на вигляд, дивляться у дзеркала і не бачать своїх облич.

У своєму власному світі вона – як добра господиня у своїй оселі. За її власними словами «…а в моєму внутрішньому світі добра погода!», і вона навіть намалювала картину на цю тему. Оточуючий світ може бути навіть сірим та темним, наче в’язниця чужої підсвідомості, але всередині людини – все ті ж самі квіти, все та ж сама посмішка і хороший настрій. А супроводжує її в цьому світі близький домашній друг – кішка сіамської породи. «Вона в мене така добра і по-справжньому чутлива», – каже Катерина, всміхаючись. Разом вони уже шість років. І саме тому художниця якось намалювала картину «Моя подруга кішка», що також увійшла до концептуальної виставки «Квітень». Катерина вважає, що сіами лише ззовні схожі на котів, а насправді являють собою істот, мудріших та розумніших за нас. «У минулому житті моя кішка, напевно, була людиною… Вона любить тягнутися до людей, до спілкування…», – додає Катерина.

Час взагалі минає швидше, ніж ми можемо собі уявити. Озирнутися у минуле – і намалювати «Автопортрет у дитинстві». Там маленька дівчинка посеред зеленого лугу та під світло-блакитним небом, мабуть, мріє про те, що колись буде малювати картини та прислухатися до свого серця…

Творчій шлях сам по собі нагадує драбину, що квітучими сходами поступово веде до висоти, до нових творчих польотів, до нових ступенів впевненості у собі. Катерина продовжує йти своїм шляхом і там, дуже високо, на краю художнього неба, у вищому богемному світі, під співи вітру, вона мріє намалювати орнамент своєї власної долі.

Бо для того, щоб зробити щось неможливе, треба насправді не знати про те, що воно неможливе. Так само, як кожен колір веселки – обмеженість, кожне «НІ» обмежує потенціал і заважає самореалізації та можливості відчути себе не лише частинкою цілого, а й самим цілим. Треба лише подолати це обмеження й відправитися у вільне творче плавання. Там уже, напевно, чекає на неї летючий корабель з її ж картини, що вінчає собою «квітневий» цикл. Катерина розташувала його в себе вдома на стіні. За її словами, це надихає на творчість та впевнене подолання нових рубежів. Цей корабель пливе небом серед білосніжних хмар, з одного боку його підтримує чиясь невидима рука (близькі люди або янголи-охоронці? А може, це одне й те саме?), а з іншого знаходяться небесні квіти – найчистіші, найпрозоріші, найгарніші.

Таким чином, із квітучим серцем, крізь полум’я і лід світу досягається глибина та височінь людських мрій. Залишаючи пензлем слід, вона розкриває себе, свою душу. Секрет цього невідомий тим, хто не посвячує себе у творчій процес. Мабуть, малюючи ті квітучі картини, вона торкається свободи…

 Андрій Шабанов.

Віртуальні галереї Катерини Ткаченко:

http://katerina-tkachenko.ru.gg/

http://vkontakte.ru/club17439286

http://arts.in.ua/artists/KaterynaTkachenko/

http://www.artlib.ru/?id=11&fp=2&uid=9166

http://www.artcross.com.ua/content/katerina-tkachenko

При использовании информационных и фотоматериалов https://ursukhov.wordpress.com/ ссылка на источник и наличие информации об авторе статьи обязательны.

Обсуждение закрыто.