Харківський літературний музей. Виставка «Різдвяне диво».

Тетяна Пилипчук – завідуюча експозиційним відділом Харківського літературного музею
 
Катерина Насредінова – кореспондент видавництва «Dobryni»
 

Харківський літературний музей — державний музей у Харкові, що знайомить з художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині, із сучасною літературною теорією. Виставки та освітні програми Літературного музею показують, як література впливає на життя людей, як вона акумулює у собі культурний досвід різних спільнот.

Місія Харківського літературного музею — дбати про багатовимірний та безперешкодний зв’язок між уявним світом літератури і реальним світом сучасників.

Виставка «Різдвяне диво» відкриє відвідувачам найпопулярніші фольклорні та авторські сюжети світової літератури, пов’язані з новорічною тематикою і зимовими традиціями.

У межах виставки відбуватимуться освітні програми, майстер-класи з виготовлення святкової атрибутики («павуки», вертепні скриньки, зірки, маски, ялинкові прикраси, листівки зі старовинними віншуваннями).

Виставка триває з 13 грудня 2011 до 1 лютого 2012 року

Тетяна Пилипчук, Наталія Руденко, ………………………………………………….Ольга Черемська, Наталія Цимбал

Тетяна Пилипчук – завідуюча експозиційним відділом Харківського літературного музею, автор концепції виставки «Різдвяне диво».

Ольга Черемська – завідуюча освітнім відділом Харківського літературного музею.

Наталія Цимбал – старший науковий співробітник Харківського літературного музею, автор ідеї простору виставки «Різдвяне диво», реалізації концепції виставки.

Наталія Руденко – старший науковий співробітник Харківського літературного музею. У рамках виставки «Різдвяне диво» — проводить музичні заняття, співає колядки.

Принципи організації виставки

Простір виставки поділяється на два світи – звичний побутовий світ міської кімнати, де відвідувач передчуває Диво, і сакральний світ – відчуття Дива. Зимовий цикл свят передбачає зникнення межі між цими двома світами.

Два типи простору дзеркально відображуються: загадкова стара кімната, в якій колись відбувалось щось святково-таємне,  віддзеркалюється в сакральному світі, а саме: старі, віджилі, звичайні предмети протиставляються чудесним (сіра павутина – золота павутина; старенький Дід Мороз – Св. Миколай, Лускунчик – вертепні ляльки).

Віддзеркалюються і новорічні сюжети:

Сюжети представлені в 11 книгах. Зважаючи на 12 як сакральне Різдвяне число, дітям пропонується створити самостійно 12-й сюжет.

Тема виставки

Виставка демонструватиме найпопулярніші фольклорні та авторські сюжети світової літератури, пов’язані з новорічною тематикою і зимовими традиціями.

Основні новорічні сюжети виникли під впливом двох потужних начал – міфологічного і християнського. Міфологічне начало — новорічні обряди  й міфи – репрезентує міфологічний першотвір, коли старий світ розпадається в хаос, щоби сформувався новий космос, але за старим зразком. Згодом архаїчна боротьба хаосу з космосом набуває аксіологічного сенсу —  боротьби добра і зла. З утвердженням християнства міфологічна модель першотвору трансформувалась під впливом євангельської історії народження Бога.

Сьогодні Різдво – це родинне свято, складові якого апелюють і до фольклорних джерел, і до євангельського сюжету Різдва Христового.  Новорічні архетипи, що постають з міфологічного та християнського начал,  у виставці візуалізуватимуться через КНИГУ — найвідоміші фольклорні та авторські сюжети.

Основна ідея оформлення простору

Основний концепт новорічного циклу свят – концепт дива. Як подає «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. – С. 294) Диво – те, що викликає подив, здивування; чудо.

Диво – те, що не вкладається в межі звичного життя людини, те, що може статися лише впродовж свят, коли у буденний часопростір вторгається сакральне, і все навколо – і предмети, і живі істоти – набуває чудернацьких, незвичайних форм і якостей. Концепт дива характерний як для фольклорного, так і для християнського дискурсів.

Новорічні обряди й міфи, як правило, демонструють акт космогонії — першотвору. Особливість організації міфологічного хронотопу – в його розподілі на два типи — профанний (буденний) та сакральний (священний), також в циклічності (повторюваності) часу.

Фольклорне свято – це період, коли річний буденний цикл розривається сакральним часом, і зникає межа між двома світами – світом живих людей і потойбічним світом обожествленних священних предків. І тоді з сакрального простору в буденне життя приходить Диво – диво першотвору і зустрічі з незвичним потойбічним, коли збуваються всі мрії і моління, коли можна змінити свою долю, або ж зазирнути у майбутнє. В результаті успішної космогонії, втіленої через сталу обрядову систему, рід отримує добробут на весь наступний рік, до нового зіткнення хаосу з космосом.

В українських казках новорічним деміургом виступає павук: він плете цілий світ як своє павутиння. Ймовірно, у космогонічних міфах первообразом була богиня-ткаля Мокоша — єдине жіноче божество слов’янського пантеону. Казки про павучка-деміурга також корелюють із давньогрецькими космогонічними міфами, персонажами яких є богині долі Мойри, які плетуть, відміряють та обрізають нитку долі кожної людини. З павуком в українських народних традиціях пов’язано багато прикмет, обрядів та повір’їв, як от: павук несе звістку; якщо вбити павука, то станеться нещастя (порушиться встановлений порядок); до ХІХ ст., до вкорінення традиції прикрашати ялинку, в новорічний цикл свят українці виготовляли спеціальні солом’яні конструкції – «павучки», якими оздоблювали хати.

Основні українські традиції зимового циклу свят органічно сполучились із християнськими святами: на Св. Катерини та Св. Андрія дівчата розпочинають ворожіння на свою долю; на Св. Миколая діти традиційно отримують подарунки від святого; родинним святом із обов’язковою родинною вечерею є Різдво Христове, також на Святвечір хлопці колядують, в новорічні дні розігрується карнавальне дійство: на Св. Меланії водять Меланку, а на Св. Василя (Старий Новий рік) – козу. Завершується зимовий цикл на Водохреща, коли освячується вода і закриваються «ворота» в потойбіччя. Нові функції отримує й міфологічний «павучок»: він стає передвісником доброї новини – народження Ісуса.

Християнський дискурс представлений основним святом – Різдвом Христовим, а також вшануванням Св. Миколая як першого дарувальника новорічного циклу свят і освяченням води в пам’ять про Хрещення в річці Йордан.

Євангеліє нам розповідає чудесну історію народження Спасителя. Свята родина, їдучи з Назарету на перепис населення, опиняється у Віфлеємі. І там, у вертепі (печері), стається Різдвяне Диво — Марія народжує малюка Ісуса. Всемогутній Бог постає в образі маленької, зворушливої, беззахисної дитини, народженої не в розкішних хоромах, а в хліву, серед свійських тварин. Про прихід у світ Спасителя сповіщає Віфлеємська зоря. І три царі приносять младенцю Ісусу свої дари. Різдво в своїй онтології є життєствердним святом народження Бога та спасіння людства. В українській культурі цей сюжет сформував оригінальне мистецьке явище — народний ляльковий театр Вертеп.

Свята родина, дари малюку, вертепна печера, яскрава зірка – основні образи різдвяної історії, накладені на міфологічне підґрунтя новорічного обряду (заклинання добробуту роду), впливають на сучасне сприйняття Різдва як родинного свята, зі спільною вечерею та подарунками дітям (в різних країнах – різні дарувальники).

Концепт Дива, характерний і для християнського, і для міфологічного дискурсів новорічних свят, на межі старого й нового років впливає на сприйняття навколишнього світу як світу дивних можливостей: у святкові вечори, на межі дня й ночі, на кордоні з потойбіччям може статись неможливе, як світле й радісне, так і трагічне. В цей дивний час іграшки оживають, щоби перемогти злого мишачого короля, а Снігова королева сковує серця, роблячи людей безсердечними. Але сильні духом можуть примусити навіть чорта здійснити диво – зробити людям добро. Людина очікує Божого явлення – янгола — і винагороди за свої чесноти. Однак це свято, з явленням духів Різдва, які відсторонено демонструють людині її життя, може спонукати до критичного самозаглиблення і духовного народження. Крізь євангельський сюжет сприймаються життєві історії літературних героїв.

У виставці пропонується створити атмосферу дива і відчуття зміни часу й простору через сполучення двох типів простору – сакрального і профанного.

Основні новорічні літературні сюжети

Літературні сюжети умовно можна поділити на сакральні й десакралізовані. В основі сакральних сюжетів – Боже явлення, або ж пряме втручання сакрального в життя людини, як демонстрація неспростовності Божого Закону. Зв’язок зі священним світом є абсолютним і незаперечним, а диво – явленим з іншого світу. В десакралізованих сюжетах  вторгнення потойбіччя в життя людини є прийомом для візуалізації боротьби добра і зла як внутрішніх якостей самої людини. Так, космічна боротьба двох начал з області онтології (сакральні сюжети) переходить в область антропології (десакралізовані сюжети).  Тому в десакралізованих сюжетах дивні події часто відбуваються на межі сну та реальності, а дивом є фантастичний елемент, що спричиняє вияв людських чеснот і перемогу добра над злом. Часто такі сюжети реалізуються в жанрі казки, яка по своїй природі апелює до морального імперативу, використовуючи концепт дива, але втрачаючи сакральний хронотоп.

До сакральних сюжетів належать історії про міфологічний першотвір. Популярною українською дитячою книгою з цієї тематики є твір Івана Малковича «Золотий павучок». В авторському сюжеті павук-деміург на Різдво створює диво, повертаючи з війни батька й тим змінюючи долю всієї родини. Так, міфологічна основа сюжету зазнає впливу християнського світобачення.  Також в українській літературі побутують казки, в яких зберігся  архаїчний міф про першотвір, серед новорічних — авторська казка І. Малковича «Різдвяна рукавичка».  Дід загубив рукавичку, в якій поселились лісові звірята. Міфопоетичне трактування відкриває космогонічний сюжет: сплетений Дідом світ наповнився життям. Але сьогодні міф читається як казка, в якій тваринки знайшли собі домівку. Зіткнення космосу з хаосом в казці перетворюється на боротьбу долі з недолею і втрачає космогонічний зміст. Казка є десакралізованим міфом, оскільки казкові герої не долають межу між сакральним та профанним, не рятують цілий світ, а переходять з області нещастя в область щастя.

Боже відвідування, як от явлення Христа, Діви Марії, янгола, відчитуємо в багатьох новорічних сюжетах. Дивом в цих сюжетах є отримання героєм винагороди за свої чесноти від священних персонажів. Допомога-винагорода приходить зі священного світу, часто в безвихідних ситуаціях, коли врятувати, здається, й справді може тільки диво. Серед творів з цієї тематики маловідомим, але показовим є різдвяна казка Марка Черемшини «Сльоза» (за цією казкою створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна казка» (1993, «Укранімафільм»)), українські народні казки «Золоті підковки», «Золотий коник». Тут сакральність сюжету обумовлена Богоявленням. Десакралізованим варіантом цього сюжету можна вважати всесвітньовідому повість Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Ця повість включена в освітню програму української середньої школи. В повісті Духи Різдва дають можливість герою – самотньому скупому Скруджу — подивитись на своє життя відсторонено і в його цілісності (минуле, теперішнє, майбутнє). Чи ця подорож в часі була сном, чи реальністю, автор не уточнює. Боротьба добра та зла відбувалась в серці скнари. Завдяки такому різдвяному подарунку герой отримав унікальний шанс переосмислити власне життя і змінити його на краще.

З цими сюжетами генетично пов’язаний один із самих розповсюджених в Україні зимових святкових персонажів – Святий Миколай  (художнє втілення Св. Миколая Мирлікійського). Св. Миколай Мирлікійський популярний в усьому світі як перший дарувальник новорічного циклу свят. Функції дарувальника Св. Миколай отримав  через одне зі своїх діянь – допомоги трьом сестрам. У вчинкові святого не було нічого дивного: лише матеріальна підтримка нужденних, яка докорінно змінила їх життя. Але неочікувана вчасна допомога в безвихідній ситуації і сприймається як Боже втручання – Диво. Народжений в Нідерландах, образ Св. Миколая як новорічного дарувальника швидко розповсюдився в Європі, згодом – на американському континенті. Сьогодні подарунків від святого чекають, в основному, діти. В Україні — 19 грудня, в день вшанування Св. Миколая.

В різних країнах цей образ зазнав трансформацій під впливом автентичних міфів, а також за  часів Реформації. Десакралізація образу відбувалась впродовж декількох століть. У США святий перетворився на доброго білобородого Санта-Клауса в червоному сюртуку. В літературі цей персонаж вперше зʼявляється у 1823 році в баладі  Климента Кларка Мура «The Night Before Christmas» («A Visit From Saint Nicholasmore»).

В Радянському Союзі святий, навіть трансформований в казкового персонажа, не міг бути новорічним дарувальником, тому його замінили новим персонажем. У 1930-х роках Лев Кассиль та Сергій Михалков, які писали сценарії для перших радянських новорічних святкових «ялинок» для дітей (коли вирішено було відродити обряд прикрашання ялинки), ввели у ці сценарії Діда Мороза та його онуку Снігуроньку. Образ Діда Мороза генетично походить від казкового персонажа Морозка (російська народна казка «Морозко»), літературних образів Мороза Івановича (В. Одоєвцев «Мороз Іванович»), Мороза (М. Некрасов «Мороз Красный Нос»), Царя Північного Полюсу (В. Брюсов «Царь Северного Полюса»). Прообразом  Снігуроньки  є однойменний персонаж з драми О. Островського «Снегурочка».

Різдво без Христа в літературі ХХ століття представлено в творах про світське святкування Нового року, про ялинкові прикраси, в авторських казках, де чудо створюють міфологічні істоти. Серед таких творів — «Життя і пригоди Санта-Клауса» Ф.Л. Баума, «Листи Батечка Різдва» Дж.Р.Р. Толкієна.

Міфологічне потойбіччя пропонує не лише блага. Цей простір може бути небезпечним для героїв.  На межі часів і світів потойбічні істоти-шкідники мріють позбавити героя блага — викрасти найдорожче і порушити сталий спосіб життя. І малюки, і їх батьки добре знають про підступи жорстокої Снігової Королеви, яка може перетворити серце людини на шматок холодного льоду. В авторській казці Г.Х.Андерсена «Снігова королева» новорічний шкідник введений в оповідь для демонстрації чеснот людини, яка в межовій ситуації своєю вірністю, вірою, добротою і любов’ю рятує життя ближнього, повертає його до людяності. Конкретні вчинки героїв оцінюються на тлі Христових заповідей.

Сюжет може мати й інший розвиток. Художній світ повісті М. Гоголя «Ніч проти Різдва», в основі своїй фольклорний, населений міфологічними істотами української демонології. В українській народній традиції чорта частенько висміювали, виставляючи його нікчемність перед силою Світла. В чудесну Різдвяну ніч можна примусити зробити Диво навіть чорта. Хоча нечистий  у Святвечір і зміг викрасти місяць, зануривши світ у темряву, але духовно сильний герой таки перемагає чорта і використовує його вміння собі на благо. Християнський і міфологічний дискурси щільно переплетені в повісті, як і в самій українській демонології після прийняття християнства. Іронія, щира наївність, гумористичні ситуації, рясність фольклорних образів, прикмет, прислів’їв тощо, щасливий фінал передають святковий життєстверджуючий радісний настрій і впевненість у торжестві добра.

Інакший (сакральний) час новорічних свят людина позначала оздобленням простору ритуальними предметами (в українців —  «дідух», «павучки», у німців — прикрашена ялинка). Коли обряд став лише святковим  ігрищем, ритуальні предмети поступились місцем новорічним прикрасам. Сьогодні ми не уявляємо свята без яскраво оздобленої ялинки.   Ще один популярний різдвяний сюжет – про новорічні іграшки, що на свята оживають.

Сюжет розгортається з міфологічного світоглядного принципу відтворювати дії і образи за аналогією (імітація дійсності для справдження самої дійсності). Цей принцип є основою магічних уявлень про те, що будь-яке відтворення живої істоти  (лялька, зображення, відображення) є самостійною одухотвореною істотою, метафізично зв’язаною з оригіналом.

В сюжеті також імпліцитно представлений міф про вмираюче та воскресаюче божество. Так само, як предмет наділяється функціями істоти, і сама істота за певних обставин може пережити метаморфози і перетворитись на неодухотворену річ (або рослину).

В результаті чар злої мишачої королеви на потворну ляльку-Лускунчика перетворюється небіж годинникаря — ляльковий принц  (герой казки Гофмана «Лускунчик і мишачий король»). В святкову ніч стається диво – подаровані на Різдво іграшки оживають,  дівчинка Марі дізнається про сумну історію Лускунчика, і, маючи добрий характер, перемагає зло і звільняє лялькового принца від чар. В романтичній казці Гофмана дивний світ існує на межі сну, марення, дитячої фантазії та реальності. Що краще – псевдочудесний одноманітний світ механічних іграшок, що лише імітує реальність, чи вільний заворожуючий політ дитячої фантазії, що створює власний дивний світ, в якому доблесть перемагає зло, а вірна добра дівчинка стає принцесою? Для романтичної традиції (а Гофман належав до німецької романтичної школи, хоча, на думку дослідників, в його іронічних, навіть саркастичних, творах сполучаються романтизм і реалізм) характерно зіткнення ідеального святкового світу і реального світу сірої одноманітної буденності. Для самого Гофмана, який все життя важко заробляв на хліб насущний, виходом з реальної механічно повторюваної дійсності в ідеально прекрасний світ була творчість – музична і літературна. Універсальна міфологічна схема використовувалась письменником для передачі нових смислів, зав’язаних на моральній проблематиці.

Інший підхід спостерігаємо в унікальному мистецькому явищі – Вертепі. Це український народний різдвяний ляльковий театр, в якому передається євангельська історія народження Христа. Сцена театру – це вертепний ящик, який має два яруси – верхній і нижній. У верхньому ярусі розігрується священна історія Різдва Христового, в нижньому – побутові сценки з вигнанням чорта, перемогою над Смертю і т.п. В українській літературі ХVІІ – ХVІІІ ст. сформувався спеціальний жанр – вертепна драма. За допомогою ляльок оживає біблійна історія. І ця історія накладається на життя звичайних людей.

І сакральні, й десакралізовані сюжети складаються з двох частин: очікування дива й безпосередньо дивна подія.

Соломія Лобода. Графіка до виставки «Різдвяне диво»

Спів та інтеративні ігри

Майстер-клас з виготовлення святкової атрибутики «Павуки»

«Харківський літературний музей»

вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).

Відвідати виставку можна буде від 13 грудня до 1 лютого, щодня, від 10 до 18 години.

Телефон для замовлення екскурсій та освітніх програм

(057) 706 25 79

 

При использовании информационных и фотоматериалов https://ursukhov.wordpress.com/ ссылка на источник и наличие информации об авторе статьи обязательны.

 

Обсуждение закрыто.