Любко Дереш „Голова Якова. Алхімічна комедія”

24 травня 2012 року у Книгарні Є (Харків) відбулась презентація роману Любка Дереша „Голова Якова. Алхімічна комедія” – видавництва „Клуб сімейного дозвілля”.

Любко Дереш (Любомир Мирославович Дереш)

Народився 3 липня 1984 року у м.Пустомити, Львівська область.

Освіта: Львівський фізико-математичний ліцей та Львівський Національний Університет імені Івана Франка, економічний факультет за спеціальністю „облік і аудит”

З 2008 року веде програму «Книжкова полиця» на телеканалі КРТ.

Роман «Голова Якова» (підзаголовок — «Як стати Богом і не заплакати»), над яким Дереш працював майже п’ять років, вийшов у лютому 2012 р. у видавництві «Клуб сімейного дозвілля».

Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо); роман «Культ» був представлений на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2005 року. У 2009 році роман Дереша «Культ» видано французькою у видавництві «Сток».

Книги:
Культ (2001)
Поклоніння ящірці (2002)
Архе (2005)
Намір! (2006)
Трохи пітьми (2007)
Трициліндровий двигун любові Андрухович Ю., Дереш Л., Жадан С. (Харків: Фоліо, стр. 219, 2009)
Голова Якова (2011)
 
Дитячі книги:
«Дивні дні Гані Грак» (К.:Грані-Т, 2007, серія «Сучасна дитяча проза»)
Любко Дереш про Миколу Гоголя, Марка Твена, Ніколу Теслу, Альберта Ейнштейна, Стівена Кінґа / Л. Дереш. — Київ : Грані-Т, 2007. — 71 c. — (Серія «Життя видатних дітей»)

Рецензії: МИРУ – НАМІР!

Недитячі НАМІРи Любка Дереша: „Хоч в писок дай!” — спроба порівняльного аналізу кількох сучасних українських книжок. Культивованість «Культу». Рецензія на книгу Любка Дереша

Переклади творів автора іншими мовами:

«Культ»: «Kult». Suhrkamp, Frankfurt am Main 2005 (переклад німецькою) та «Kult». Fazi Lain, Roma 2007 (переклад італійською Лоренцо Помпео)

„Архе”: «Arche. Monolog, który wciąż jeszcze trwa». Prószyński, Warszawa 2005, (переклад польською Katarzyna Kotyńska)

«Поклоніння ящірці» «Die Anbetung der Eidechse oder wie man Engel vernichtet». Suhrkamp, Frankfurt am Main 2006. (переклад німецькою)

Намір! «Intent! Oder die Spiegel des Todes». Suhrkamp, Frankfurt am Main 2008.(переклад німецькою)

Голова Якова. Алхімічна комедія. Перші ноти до музики апокаліпсиса вже написано!

Любко Дереш:

„Геніальний композитор Яків отримує від свого брата політ технолога незвичну пропозицію – створити симфонію до відкриття Євро 2012. Темні отці, які стоять за цим замовленням впевнені, що лише йому до снаги створити музику, яка стане прологом до апокаліпсиса. Але для цього йому доведеться зіграти на найпотаємніших струнах душі, а може, вмерти й відродитися знову. Головні герої роману „Голова Якова” – „арт-менеджери” найвищого рівня. Їхній товар – фундаментальні ідеї людства”

Сергій Жадан:

„Любов і смерть, європейська закуліса і світова змова. Шива, Вішну й персонажі з біблійними іменами, благо та галюцинації, алхімія та космічний футбол. Київ, Галичина і Євро 2012 – це оповідь про партнерські обов’язки та родінні зв’язки, про винайдення та відтворення звуків, але насамперед – про пошуки умиротворення”

Презентація роману вже відбулась у Києві, Львові, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Острозі, Одесі, Дніпропетровську.А тепер і у Харкові.

Аудиторія перед початком презентаціі роману  на українського письменника Любка Дереша «Голова Якова».

Любко Дереш: „До Харкова заїжджаю не так часто… І вперше маю нагоду виступати у Книгарні Є”.

На презентації автор розповідав про створення роману, зачитував уривки з нього, спілкувався з аудиторією.

Про роман „Голова Якова”:

„Це одна з тих книг, які даються нелегко. П’ять рокув тому у 2007 році у мене вийшла книга „Трохи пітьми”. Після її написання я у якомусь інтерв’ю сказав, що напевно вже час взяти відпочинок, що з 16 років писав, вийшло 5 книг. П’ять виявилось для мене дуже багато і я відчув, що ця тема, ця хвиля, яку я опанував, вона для мене вже вичерпана. Мені трошки набридли і персонажі мої і ці теми, до яких я звик звертатися, інтонації авторські теж здалися мені вичерпаними.”

„Я зрозумів, що треба взяти перерву. І я думав що от нарешті я покладу ручку і буду отримувати новий досвід. Тільки-но я це сказав, в якомусь інтерв’ю заявив, не пройшло й двох місяців, як до мене звернувся один чоловік з цікавим спокусливим замовленням. Він запропонував написати мені книгу під задачу, у нього були якість свої ідеї про конструювання українського суспільства. Мені ці ідеї здались цікавими, мені здалося, що в нас може бути добра співпраця, він приблизно змалював собі, як він бачить цю книгу, я сказав „Ок”, пішов додому, почав писати.”

„І як то часто буває , тільки-но я почав писати, зрозумів, що мені цікаво писати на цю тему, але я не хочу писати те, що вимагає замовник. Я хочу писати щось інше, щось своє. І замовник швидко зорієнтувався, що я йду кудись не туди. Ми розірвали стосунки, я залишився сам із цією книгою і почав якось дописувати”.

„І тема, яку я намагався підняти мене надихала і гріла своєю монументальністю. І якось гуляючи на березі Канівського водосховища, якось прийшла до мене назва цієї книги „Як стати Богом і не заплакати”.

„Я завжди мав пієтет до того, що приходить саме: назви до книжок, імена персонажів, сюжет, ситуації, врешті-решт повністю книга. Я притримувався концепції про те, що письменники бувають двох видів. Що є письменники-конструктори і є письменники-повитухи.

„Конструктори – це письменники, які пишуть тексти, створюючи їх буквально, конструюючи їх, слово за словом, придумують собі структуру твору, придумують персонажів, нанизують слово за словом в оповідь.

Письменники-повитухи, вони люди більш емоційного складу, вони чекають цього натхнення. Натхнення означає, що прийшла якась ідея, тобто ідея вже існує, готова. Вона приходить до тебе і тобі залишається  тільки її якось втілити, взяти і записати. І в цьому відношенні ти не те щоби творець, ти просто виконуєш функцію мами, родового каналу. Ти береш і щось записуєш, твоєї заслуги особливої як автора тут немає.”

Яків. Описання персонажу. „Коли я почав власне писати цю книгу „Як стати Богом і не заплакати”, я подумав, що ця книга буде про найвищу цінність людського життя і вибрав достойного персонажа – такого патлуватого, наглуватого, гідкого по своїй натурі композитора, чимось схожого на доктора Хауса. Це достойний персонаж аби показати через нього читачеві найвище зле людського духу. Мені здавалося, що такий цинік, гідкий та паскуда по своїй природі мабуть найбільше заслуговує на те, щоб пізнати якість таємниці, щось таке трошки схоже на доктора Хауса”.

„Написавши певно ¾ цієї книги, я зрозумів, що нічого не стається… Я відклав цю книгу з певним почуттям якогось непорозуміння. Здавалось, я мав повню візію того, що має бути. І книга зупинилася… Буває так, що у письменників фантазія сильна, розвинута, і крім того вони себе ще люблять накручувати. Я себе теж як людина емоційна почав накручувати і мені почало здаватися, що люди, які з’являються у моєму житті,  вони так чи інакше схожі на якихось персонажів з роману”.

„Як стати Богом і не заплакати” задумувався як структурований роман, добре продуманий. Я намагався його конструювати.

Там мало бути 4 чоловіки та 4 жінки. Чотири чоловіки вибрані по типу вікової кризи: перша вікова криза – 14 років, коли відбувається статеве дозрівання, друга – у 28-29 років, коли відбувається отверезіння чоловіка, третя – у 42-45 років, її ще називають кризою середнього віку, четверта – у 60-65 років, криза людини, яка розуміє, що життя вже відбулося.

Що стосується жінок, то були вибрані 4 типі жіночих неврозів. Чому чотири? Чотири стороні світу, чотири пори року, чотири пори доби, чотири типі жінки.  Жінка-північ – холодна, прониклива, здатна розібратися у найтонших н’юансах чоловіків.  Жінка-південь – навпаки. Смаглява, брюнетка, з пишним бюстом та обволікаючою аурою. Жінка зі сходу – м’яка, ранкова, весела, природня. Можливо, дурнувата в чомусь – так це могли сприймати композитори, що закінчили Краківську Академію, сноби. То насправді – не дурнувата, а володіюча  космічним розумом. Західна жінка – це жінка дуже раціонального складу, жінка-логік, жінка чоловічого розуму, яка аналізує себе, яка бачить свої генштальти незакриті, знає, кто такий Кен Гілберт, що там Юнг писав, все собі колупається і все до кінця цього колупання дійти не може. Можна навіть сказати, що це жінка-скорпіон. Уб’є всіх навколо, потім вб’є себе.”

„Три четверті в пасці власного твору, три четверті написав на папері, а четверта четверть виявилась моїм власним життям”

Роман як маянський календар – 4 епізоди, 4 великих крила маянського календаря, де кожен з епізодів має бути поділений на 5 частин. У маянському календарі часова одиниця дорівнює 20 днів, 13 часових одиниць складають 260 днів – повний цикл маянського календаря. Кожна частина роману – певне вираження маянського календаря.

„Не подумавши навіть до кінця, що я роблю, я чомусь вирішив, що головний герой повинен померти. Оскільки я зробив все, щоб синхронізувати календар книги із подієвим календарем мого життя, то якось до мене з жахом дійшло: Раз я попав у середину роману, раз моє життя виявилось четвертою четвертю, то та подія, яку я запланував на фінал – головний герой закінчує симфонію і останні такти цієї симфоніі мають підкреслювати ударні знаки. І композитор, вивчаючи ударні знаки впізнає в них різкі контури ножа, чується стук барабанів… Коли він дивиться на ці ноти і там наче чутно стук у двері… Композитор відкриває двері, там стоїть його брат, гостре стакато ножа запхає йому в серце. Завіса  падає.”

„Я ж назначив смерть головного героя на своє день народження. Що я роблю? Я спершу злякався, що ця книга дійсно може впливати на моє життя. Зрозумів я це не рано не пізно, а за 3 дні до свого дня. Після чого у мене виникло нестерпне бажання дописати 4/4. І я вклався за два дні, закінчив твір, поставив останню крапку і зрозумів, що я повністю спустошений. На день народження нічого не сталося. Але я зрозумів, що те, що вийшло в результаті – це не те, що якомусь міг дати почитати, це я сам не можу почитати. Я повністю розгублений поклав цей твір десь в шухляду, навіть не знаючи, що буде відбуватися далі”.

Творча криза для письменника

Творча криза для письменника, момент банкрутства – це коли ходиш з якоюсь ідеєю про себе, наприклад, чи про світ, і раптом ця ідея збанкрутіла. Вам сказали, що це неправда, чи ситуація показала чи світ Вам натякнув. Ви думали, наприклад, що робите добро і тут раптом щось таке стається і ви розумієте, що Ви вже 22 роки робите зло своїм батькам. Розумієте, що ви не добра людина, а зла… У Вас банкрутство наступає.”

„Книга „Як стати Богом і не заплаками” носила підзаголовок „алхімічна трагедія”. Власне мені спало на думку пригадати, що таке власне алхімія. Алхімія зводиться до дуже простої речі. Алхімія – це наука про розлуку, про розлучених і про поєднання розлучених. Розлучені – це чоловік і жінка, поєднання – це поєднання чоловічого і жіночого або розлучення – це душа і Бог. Бог наділений всезнанням, всепрекрасний, вічний і душа, яка потерпає від того, що вона нічого не знає, не знає, що буде завтра. Алхімія – це наука про воз’єдання”.

„Традиційно алхімік, починаючи свої великі діяння починав із роботи в чорному. Робота в чорному або нігредо передбачала, що на фізичному рівні алхімік вкладав на робочу риторку  весь матеріал – мінерали, пух, дощову воду – все, що йому заманеться, все те, що його підказала фантазія при роботі з алхімічними трактатами. Риторка ставилась на слабкий вогонь і днями, тижнями, місяцями тривала ця перша стадія – стадія випалювання, стадія згноєння, тобто все те, що було зібрано повинно бути перероблене, повинно перегнити в якийсь однорідний компост. В метафізичному трактуванні можна казати, що нігредо – це стадія ночі душі, коли людина не знає себе і душа страждає від цього, коли вона власне усвідомлює, що в житті не вистачає основного сенсу, який дає світло для всього. Що все безглузде, що ніякого порятунку від цього немає. Надалі алхімік-вчитель поміщає учня (молодого алхіміка) в риторку ситуації, він йому створює такі обставини в житті, щоб ці обставини тиснули на молодого адептора алхімічної науки так, аби врешті-решт  все несправжнє, все наносне, все здобуте за життя відклеїлося від нього, згнило і відпало.

І ми  маємо 3 стадіі: нігредо (стадія у чорному) – пошук сенсу у житті, переживання змін, альбедо – очищення та початок змін, рубедо (стадія у червоному) – поява нової форми, нова якість, філософія відродження, досягення індивідуалізаціі.

У процесі створення роман змінив назву з „Як стати Богом і не заплакати. Алхімічна трагедія” на „Голова Якова. Алхімічна комедія” і вихід роману відбувся у лютому 2012 року.

Катерина Насредінова

 Відео: MVI_9696 Любко Дереш «Голова Якова».AVI
http://www.youtube.com/watch?v=1CVoDlp9kxA
 
При использовании информационных, фото, видео материалов https://ursukhov.wordpress.com/ ссылка на источник и наличие информации об авторе статьи обязательны.
 

Обсуждение закрыто.